,,МІТАСОВ,, Фільм про героя ненашого часу. Andris InnerClouds (c)

Цей проект не народився спонтанно. Олег Мітасов - харків`янин, людина-концепція, модератор неприхованного божевілля, діамант центрального Харкова, бентежив мою фантазію ще з далекого дитинства у 90-х, коли я вперше про нього дізнався.

- Ой, не підходь до нього, то хворий!

Кричала мені мама, коли ми, повертаючись через Молодіжний парк додому, зайшли на кілька хвилин на мою улюблену величезну карусель. Брутальна, іржава, перекошена, вона крутилася так швидко, як не могла навіть мріяти жодна інша карусель мого короткого дитмайданчикового досвіду. Ми завжди приходили туди, з дітлахами розкручуючи її до космічних швидкостей, і, у польоті, що розмазував мій мозок пензлями повного кайфу, спостерігали у шаленому русі за квадратними швидкими трамваями Пушкінської вулиці. Тоді - новими.

Мітасов теж інколи відпочивав там, на лавці, заохочуючи нас імпульсивними рухами крутити карусель швидче-швидче-швидче. Він, на відміну від одностайності батьків цього кольорового гвалту, завжди був за нас. Ми навіть кликали його грати з нами. Він кричав щось смішне, підходив близько, потім йшов назад, долучаюсь до гри дистанційно, мімікою та довгими реченнями, які він виголошував без зупинки хвилин 10. Ми вважали його відмінником у дитинстві і це був перший дорослий, що викликав повну невідмовну довіру. Я завжди був засмучений, коли батьки проганяли його з майданчика. Це здавалося несправедливістю, і по суті - так і було.

- Ой, не підходь до нього, то хворий!

Кричала мені мама, і я не розумів її.

У 7 класі я отримав завдання написати твір про справедливість. Спочатку я вирішив щось переписати у бібліотеці та здати так, аж поки не згадав про той випадок у дитинстві. І мама розповіла мені про Мітасова. Вона вперше перетнулась з ним наприкинці 80-х, поспішаючи тихими зеленими вуличками, на пару у політехнічний. Чоловік, він здався їй велетнем, писав білою фарбою на цегляній стіні біля худпрому, широкими нерівними мазками, ВЕК ВАК. Прийнявши його за неформала з якоїсь тусовки, вона не придала цьому значення, й пройшла повз нього, навіть заохотивши.

- Ти що, з Мітасовим розмовляєш?? - перелякалась подруга, що мама її наздогнала біля У-2.

- Га? , - перепиталася мама, намагаючись віднайти в схованках пам'яті інформацію про когось з одногрупників.

- Той божевільний. Мій сусід. Він задовбав. Він пише свої божевільні каляки всіми дворами навколо, в нас на сходах написав, всі стіні під'їзду - в тих білих каляках. Зіпсував мені плаття фарбою, придурок. ВЕКВАК ВЕКВАК ВЕКВАК. Ідіот! Чого його не заберуть? !

На весіллі подруги мама знову наштовхнулася на Мітасова, що ходив двором, голосно розмовляючи з самим собою.

- Горбачов виступив у Єревані, підкреслюючи необхідність знайти порозуміння...

Ніби імітував телевізор. За ним бігали дітлахи, повторюючи каламбури слів та сприймаючи Мітасова за забавку. Мітасов, втомившись, сів на поребрик та почав жадібно пити молоко з трикутника-пакета, обливаючись ним, радше ніж втомлюючи спрагу.

"Я все одно не вважала його хворим, - зізнавалася мама, - але то все було дуже дивно. Ще й кришнаїти центром ходили..."

А у Молодіжному парку вважала...

Розповідала, як після тієї зустрічі, повернувшись додому, я схопив олівці та почав малювати Мітасова, що виходив в мене схожим на ведмедя у смугастому светрі з літерами ГУЧЧІ. В мене такий був. Малював й на ранок - синьою кульковою ручкою - теж у светрі. За кілька днів мені це набридло і я забув про це, аж доти, як кілька днів тому знайшов ці малюнки у старій валізі на горищі ... Мені здалося це знаком.

Це буде мій перший режисерський досвід. Так само першим досвідом кінопродакшну він буде для Анни Потоцької, кураторки фільму та провідній сценаристці. Розпочавши роботу на "МІТАСОВ", Анна запитала команду: чи ми робимо казку з уявними елементами заради розваги глядачів або намагаємось створити концептуальний фільм про людину, що, можливо, загубилася у собі? Чи хочемо ми ретранслювати ауру незрозумілої епохи? Чи прагнемо зробити ціле місто живим гравцем та актором? Чи підемо ми за уривчастими згадками жителів будинку, що майже стовідсотково вважають Мітасова хворим? В сусідів - кожен другий хворий, чи не так? Вивчивши доступні джерела, ми зупинились на необхідності розділити героя на двох: так, він божевільний для багатьох, але ж він й шаман та геній, передвісник постмодернізму у Харкові - для творчої спільноти... Ми вирішили подивитися на головного героя очима несправедливого та справедливого міста, сконцентрувавшись на чудернацьких творчих формулах, за допомогою яких Мітасов генерував контент, рентранслював дійсність, підкреслено людяно ставився до оточуючих та природи. Може тоді він, нарешті, перестане бути Мітасовим, відкривши місту законсервовану у підсвідомості людяність, і своє справжнє ім'я - Олег Мітасов.

Наразі у роботі перебувають три майданчики: Лісопарк біля Телевежі, де Мітасов плете незрозумілі пастки-лабіринти, не даваючи хворим деревам у лісі впасти, Поле за селищем Жуковського, де ми фільмуємо Мітасова-божевільного, та квартира у Будинку Єрмілов, де діє Мітасов-романтик. Далі буде.