Його ніколи не було

Як дорослі харків'яни вигадали собі Геннадія Адольфовича і жили довго та щасливо.

Його ніколи не було.

Були ви.

З вашими бажаннями виглядати кращими, ніж ви є.

З вашими прагненнями їздити новими трамваями, не сплачуючи за проїзд.

З вашими мріями, що можна мати все, нічого для того не роблячи.

І він вам підіграв.

Він прорахував ваші слабкості. Він дав вам картинку, а про більше ви й не просили. Він щоразу модернізовував картинку, бо заліз вам в голову.

Він витрачав ваші гроші так, як ви витрачаєте їх, коли купуєте щось в кредит, який вам нав’язав наполегливий консультант, бо від вашої наївності залежить його зарплата.

Його ніколи не було.

Були ви.

Він з‘їв вас живцем.

Щасливими.

Місто - інкубатор бажань. Ти йшов бульварною терасою проспекту Незалежності, що несе в собі енергетикою своїх сірих будинків-мурів колишнього проспекту Правди, яким колись їздили тролейбуси та торгували овочами поруч з нинішньою іміграційкою ті, кого місцева мафія не пустила на Сумський ринок. Проспект називався чи-то на честь газети-рупору червоних, чи-то на честь тієї правди, про яку розповідають підручники у молодших класах школи, коли хочуть змусити не брехати вчительці та мамі. Ти йшов, а поруч з тобою, людиною середніх здібностей, йшов він.

- Подобається?

Спитав. Крізь окуляри апельсиновим соком лився інтелект та досвідченість ставити питання таким чином, аби ти не помилився із відповіддю.

- Ну так...

Відповів ти. Звернув увагу на нову плитку та газони. Поруч пробіг, гойдаючись зачарований Держпромом, трамвай маршруту 12. Новий. Блискучий.

- Не новий.

Чесно кажуть окуляри та відводять очі.

- Але блискучий та сяє якісною автомобільною емаллю...

Розмірковував ти. І досить. Блищить = новий.

Не перевіряючи фактів, деякий час тому, ти почав сприймати всі новороби в місті виключно Його заслугою. Дороги, тролейбуси, гойдалки, площі, кущі, ліхтарі, парки, житло економкласу. Ти сам поклав то собі в голову, бо над тобою мав бути хтось великий, розумний та переконливий. Архітектор твого життя. А хіба не архітектори будують міста?

Він назвався архітектором, бо ти уявив його архітектором.

А для когось він - лікар. Пекар. Барбер. Пікачу.

Уява гралася із тобою, поки ти дійшов метра ,,Наукова,, та перехопив бургера у МакБургениці жовто-червоних корпоративних кольорів.

- Хіба не він винайшов бургери?

- Може це за нього відкрили перший-другий-третій у місті фаст-ням-ням-фуд?

- Він був завжди чи не завжди?

Завжди він був. Стираючи пот із напруженого лоба, він власноруч збудував центральний парк, натяг кабелі канатної дороги, бурив тонелі до станції ,,Перемога,,, обирав каруселі для парку та розливав каву у всіх центральних кав'ярнях міста-зразка. Міста-Лускунчика.

- Але ж...

Раптово заперечили пелюстки твого критичного мислення.

... я платив податки. То, виходить, то я зі своїх грошей....

- Ні.

Голос з-під окулярів жорсто перервав тебе, не давши тобі допити кавовий напій з паперово-екофрендного стаканчика.

- Ти все вигадав. То - хвора уява. То - підмішана тобі в каву ворогами маячня.

- Так-так.

Повернувся до самого себе ти. Звичайно. Вірно. Суть. Правда.

Ти заспокоївся та спокійно дожував бургер, відчуваючи себе місцевим Колумбом, що відкрив Америку на Павловому Полі.

І життя тривало.

На благо бургерів та всіх харків'ян.

От і все.

Andris InnerClouds (c)