Митець як соціальний актор

Костянтин Солов’єнко (c)

Майдан – громадський рух суспільства за гідне життя. Не дарма його

назвали Революцією Гідності. Поняття честі, свободи, гідності – природні

для волелюбних митців. Тому Майдан – був і є близький митцям. Тому ж

значущість митців здатна множитися на активність громади. Твір мистецтва

із суспільством може створити резонанс: спонукати до дій, структурувати

дію громади, показати пастки, показати напрями руху, створити майбутнє.

Наприклад, такою суспільно значущою в свій час стала п’єса «Наш клас.

Історія в XIV уроках» польського драматурга Тадеуша Слободжаника

(2008). Драма про участь поляків у вбивстві євреїв під час Другої світової

війни. У свій час п’єса стала для польського суспільства потужною

рефлексією і необхідною терапією.

Таке мистецтво і такий театр – відповідає Курбасу, який говорив, що театр

сьогодні має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Думка Курбаса

узгоджується із синергетичним принципом: кращий прогноз на завтра це –

свідомий вибір сьогодні. Театр може допомогти суспільству усвідомити

наслідки сьогоднішнього вибору.

У нас поки немає спектаклів, що змінили Україну або ініціювали

обговорення тем, в результаті яких суспільство змінилось. Якби такі твори

були, то і я, і ви про них чули б і знали б. Правда, можливо такі твори є,

однак поки вони не діють масово, бо суспільство про них ще не знає.

Не так давно я зробив висновок, що наука не має соціальної сили. На жаль,

театральне мистецтво сьогодні також не має соціальної сили. Це – втрачені

можливості України. Тобто те, що могло б бути, а його нема. Зауважу, що

мистецтву бути соціальною силою легше ніж науці: хороша вистава

впливає на емоції майже всіх глядачів, тоді як хорошою теорією може

оволодіти хіба що невелика кількість фахівців із усієї країни.

Звичайно, у суспільства є болі різного масштабу і напрямку. Я тут говорю

більше про напрямок розвитку громади в цілому. Однак завше є інші

турботи: кохання, дружба, вірність, зрада, молодість, старість, смерть,

взаємовідносини різних поколінь, різних світоглядів та подібні. Важливими

задачами мистецтва я вважаю: заспокоїти, розважити, розвеселити,

втішити. Навіть герої не тільки виборюють свободу, а й кохають, виховують

дітей, сумують. Ці всі теми – важливі для театру і мистецтва. Проте зараз я

говорю про інше.

Бути театральному митцю соціальним актором – можливість: на вчора і на

сьогодні – втрачена можливість. Чи буде вона втрачена на завтра –

залежить від вибору митців та їх майстерності. Це традиційна гіркота, що

панує у нас з часів Леся Курбаса.