Вони кажуть: “Йди до школи!, але я боюся корони... Andris InnerClouds

Чесна розмова про можливості освітньої системи, які ми не використовуємо.

Короновірус підкреслив важливу річ: попри всі розмови, ми настільки звикли покладатися на державу в питаннях освіти, що виявилися неготовими до того, що нам не запропонують достойної онлайн-заміни вимушеній перерві у традиційній освітній системі. Різкі рухи керманичів освіти, що намагалися встигнути сісти в останній вагон карантинного потяга, дивували та спантеличували: вчителів переводять на дистанційку, але яка платформа дозволить це зробити якісно? Скільки мають тривати онлайн-уроки для дітей? Чи може урок у 5 та 10 класах тривати однаковий проміжок часу? Як будуть модеруватися домашні завдання та як саме буде створено постійний якісний фідбек з учнями? Від яких предметів можна відмовитися? Чим слід їх замінити? Як, наприклад, викладати фізкультуру? Що робити із учнями, які не виходять на зв’язок або підключаються за 5 хвилин до закінчення уроку?

Школи на місцях чесно імпровізували. Хтось підходив формально і давав завдання на тиждень вперед, не проінструктувавши учнів, як саме з цього моменту буде організовано роботу. Хтось імітував фідбек, де повторював те, що було сто разів вже написано у підручниках та триста разів проговорено вчора та позавчора. Хтось підходив до справи творчо: радив онлайн-курси для додаткового навчання, призначав індивідуальні консультації для кожного з учнів та їх батьків, витрачаючи на це весь день, створював ігри у базових конструкторах, аби дітям мотивувати дітей до виконання завдань, хтось навіть знімав онлайн-кіно, де кожний з учнів створював свій власний відео-контент, який потім зводився у незвичайний захоплюючий формат. Було круто, але не було системності. А коли немає системності, під питанням результативність. Діти ходять в школу не лише бавитись, правда?

Що, на думку багатьох батьків, може бути зроблено вже зараз.

Перше. Ми всі маємо зрозуміти, що питання якості освіти сьогодні справді в наших руках. Ні держава, ні міністерство, що очолюється за рік вже третім міністром, не мають змоги задовольнити зростаючий рівень вимог батьків до якості та формату освіти. Реакція на суспільні запити – повільна та нерішуча. Згадайте, скільки років тривала боротьба за введення ЗНО, що стало інструментом більш-менш об’єктивного оцінювання знань та відкрило двері головних університетів країни тим, хто ще за рік до цього не міг навіть про них мріяти. Нам казали: так, ректорська мафія, зрозумійте. Сьогодні теж є свої відмовки. Але в нас вже не має часу чекати. Батьки мають згуртуватися та почати створювати тематичний контент за фаховими спеціальностями, що буде використано у Українському Онлайн-Банку Знань, контент-руму, де можна буде знайти кожний урок за освітньою програмою. Погодьтеся, якщо кожен з нас запише один тематичний урок за обраною тематикою, за місяць Банк Знань вже зможе функціонувати повноцінно і залежність від сторонніх джерел стане мінімальною. Кожна дитина у кожному куточку країни матиме доступ до жвавого повноцінного онлайн-контенту українською мовою та за національною програмою. Так, в суспільному Банку Знань будуть помилки та фейли. А хіба їх немає в Міністерства освіти та науки України? Хіба нам запропонували професійну альтернативу?

Друге. Бізнес-державне партнерство в освіті. У великих міських мікрорайонах проживають тисячі дітей. Місцеві фітнес-центри та школи мають всі можливості проводити ранкову розминку щоранку на зелених майданчиках перед будинками (у райцентрах то можуть буду міські площі), де є всі умови для забезпечення дистанції та умов, що виникли у зв’язку з Ковідом. Нащо скасовувати фізкультуру, якщо є реальний інструмент трансформації підходу до її викладання? Нащо пропонувати робити вправи онлайн, якщо ви розумієте, що дитина ще проведе онлайн півдня задля опанування математики чи фізики? Фітнес-центри готові це робити, це – реклама для них, це – соціальна домінанта, і вона працює.

Третє. Відсутність занять у класах – добра можливість показати дітям можливості міста, в якому вони живуть та надати шанс спробувати себе у різних професіях. Дітям цікаво все – від теплової електростанції, де працює та фізика, яку вони бачать у підручниках до старовинних вулиць, де можна дізнатись більше про історію міста, ніж на уроках краєзнавства. А чому б не поїхати до центру тримання тварин, якщо ми весь час говоримо про гуманізм? А чому б не завітати до Центру надання послуг, якщо ми так пишаємося цими центрами та можливістю отримати державні послуги без черг? Чому б не прибрати у парку, якщо ми виступаємо за чисте місто? Є безліч можливостей і їх слід використовувати. Багато говорять про ефективну фінську освітню систему, яка пропонує активне залучення до суспільних досвідів протягом навчання у школі. Будь ласка, давайте робити таку систему тут і зараз. Все для цього є.

Четверте. Ми маємо почути своїх дітей та враховувати їх побажання під час створення освітніх продуктів. Ми робимо освіту для них. Освіта – це не клітка, де дитина у безпеці та під контролем. Освіта – це живий світ з тисячами кольорів та доріг. Чому ми думаємо, що діти не можуть створювати навчальний контент для однолітків або тих, хто молодше? Вони зроблять це краще за нас. Давайте їх про це попросимо. Вони можуть все!

П’яте. Так, зміни - то важко і страшно. Ми навчались за простішими моделями і в інших умовах. Нам бракувало свободи, але її бракувало всім. В нас не було такої кількості технологічних інструментів, але в наших дітей вони є. Не треба стримувати розвиток, давайте теж швидко змінюватись.

На думку активних батьків, створення спільного учне-батьківського проекту Український Онлайн-Банк Знань стане серйозним освітнім ривком вперед. І якщо ми втілимо цю ідею і вона стане реальністю вже у найближчий час, це буде наш рішучий великий дорослий крок у Європу. А дорослих та кмітливих там чекають.