Зелений Клин: українські землі Далекого Сходу

П'ятий день він ішов. Не йшов, а гнав, як молодий гордий олень, гнав навпростець, ламаючи хащі. Вирвавшись із пазурів смерті, він летів, як на крилах. "Воля! Воля!" Широко роздимаючи ніздрі, він захлинався нею на бігу, розривав грудьми зелену стіну. Всі двадцять п'ять літ в ньому зажили враз, запульсували, напружуючи кожний м'язок, мобілізуючп кожний нерв, кожний суглоб.

"Виручай! Воля! Воля!"

Іван Багряний ,,Тигролови,,

Після Лютневої революції в Російській імперії, коли в Україні почався національно-визвольний рух, коли створили Українську Центральну Раду, українці почали організовуватися й на Далекому Сході. За межами етнічної України це був другий такий осередок українського життя за інтенсивністю після Кубані.

Третій Далекосхідний з’їзд, що відбувся у квітні 1918 року, поставив питання про перетворення чи проголошення Зеленого Клину закордонною територією тодішньої Української Народної Республіки. Умови були дуже несприятливі – в цей час на Далекому Сході точилася громадянська війна, в якій змагалися білі й червоні. І ті, й інші дуже негативно, вороже, ставилися до українців – і до самостійницьких змагань, й до культурницьких прагнень.

На Третьому Далекосхідному з’їзді також було затверджено ту структуру, яка фактично складалася з українських органів національного самоврядування Зеленого Клину. Первісною ланкою були міські і сільські місцеві громади, другою – окружні ради, їх було десять. Вони діяли в межах повіту або цілої області і надсилали своїх представників до Далекосхідної Української крайової Ради, яка згідно з цією конституцією мала бути найвищим представницьким органом українського населення. Фактично, за цей період відбулося три сесії цієї Ради: перша – в листопаді 1918 року, друга – в травні 1919 року і третя – в листопаді 1920 року. Склад її був невеликий, кожна окружна рада делегувала двох-трьох представників. Але не всі представники окружних рад могли з’їхатися на її сесії в зв’язку зі складними обставинами громадянської війни. Про це й писалося в місцевій українській пресі.

У травні 1919 року було затверджено проект конституції українства – національно-культурної автономії українців на Далекому Сході.

З-поміж провідників українського руху на Далекому Сході особливе місце займав Юрій Глушко-Мова, який починав свою громадську українську працю ще в дореволюційний період у Владивостоці. В 1918 році він був обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату – виконавчого органу Далекосхідної крайової Ради. Юрій - людина цікавої долі. Він народився в містечку Нова Басань Козелецького повіту Чернігівської губернії. Закінчив залізничне училище, працював механіком на пароплавах, які перевозили переселенців. Потім працював на Китайсько-Східній залізниці в Маньчжурії, на будівництві Владивостоцької фортеці. Але, оскільки був людиною з творчими прагненнями, він виступав і як актор, писав вірші.

У 1922 році, коли на Далекому Сході встановилася радянська влада, відбулися репресії проти українського руху. Всі українські організації заборонили, їх провідників заарештували, і в 1924 році відбувся так званий Читинський процес, на якому близько 20 провідників українського руху були засуджені, в тому числі і Глушко-Мова. На початку 1930-х років він був звільнений з в’язниці, працював в різних місцях Радянського Союзу, як інженер. Перед війною повернувся в Україну, працював тут у будівельних організаціях. Війна застала його в Києві.

Якщо взяти сучасний Приморський край, то за переписом в 1989 року він нараховував 185 тисяч українців, це 8,9%, що набагато менше, ніж в 1917 році. За останні 30 років українське населення скоротилося майже вчетверо – за переписом 2010 року нараховано близько 50 тисяч українців. Ця тенденція притаманна як Далекому Сходу, так й іншим регіонах, що були заселені українцями.

На жаль, асиміляція робить свою справу, відштовхуючи місцеву українську молодь від жвавого інтересу до України, але журнал = КУРБАС зі свого боку зробить все можливе, аби культурне українське життя у різних куточках світу майорило щасливими знаменами стрімкого розвитку.

Редакційна група